Національна академія внутрішніх справ

3 травня 2015 р. проведено святкові урочистості – Шевченківські читання в селі Будище Лисянського району Черкаської області, присвячені перебуванню в цьому селі Тараса Шевченка. Цим заходом відтепер там започатковано щорічні Шевченківські літературні читання, які можуть, без сумніву, вирости до масштабу всеукраїнських.

Це саме ті Будище, де Т.Г. Шевченко перебував у гостині у місцевого поміщика Тишковського, подорожуючи Україною 1843 р. До речі, у переважній більшості праць, у яких йдеться щодо місць перебування Т. Шевченка помилково значаться Будище Звенигородські. Однак Т. Шевченко сам розрізняє Будище Лисянські і Будище Звенигородські у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «А любознательный Трохим сообщал мне свои топографические сведения [о]представляющейся перед нами местности. Он сообщил мне, что это не просто пруд, а речка, называемая Гнилой Тикич, и что село называется не просто Будища, а Гнилые Будища [йдеться про Будище Лисянські – В.Щ.], а такие, просто Будища, находяться за Шестеринцами. Трохим соврал: за селом Майдановкою просто Будища [йдеться про Будище Звенигородські – В.Щ.] находятся, а не Шестеринцами. У меня эта местность крепко засела в памяти. Я изучил ее еще тогда, когда ходил искать себе маляра-учителя и нашел его в персоне отца диакона Ефрема…[йдеться про перші пошуки малого Тараса учителя-маляра, коли він перебував кілька днів у навчанні у дяка Єфрема в Лисянці – В.Щ.]» [Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. – Т. 4. – К.: Наук. думка, 2001. – С. 242].

Розрізняє ці села й Л. Похилевич у відомій своїй праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии…» [К., 1864. – 771 с.] Зокрема про лисянське Будище Л. Похилевич пише – «село при реке Тикиче, в 4-х верстах ниже местечка Лысянки и в таком же расстоянии от села Шестеринец, ниже по реке лежащих. Назывется Лысянскими Будищами» [с. 321]. А про Будище на Звенигородщині: «село в десяти верстах от города Звенигородки на большой дороге в Каневском уезде…» [с. 322]. Тому нині історики-шевченкознавці з повним правом пропонують внести до «реєстру» місць, де перебував Тарас Григорович Шевченко й Будище Лисянського району Черкаської області, а також подати відповідну інформацію про це село в шевченкознавчих джерелах.

У лисянських Будищах привертає увагу й два явора, з під яких тече вода, поповнюючи озерця, що розляглися нижче [у науці це дерево зветься «тополя біла», а в народі ― «явір»]. Т. Шевченко згодом писав, що саме в тому селі він побачив могутнє дерево, з-під кореня якого витікає струмок води. Науковці та краєзнавці сьогодні на основі шевченкових описів місць його перебування переконливо аргументують, що саме це дерево, надихнуло поета на створення знаного вірша «Тече вода з-під явора». Цілком імовірно, що цим віршем, написаним в Петербурзі 7 листопада 1860 р., Тарас Шевченко згадав Україну та своє перебування у лисянських Будищах.

Зазначимо, що 2014 р. у Будищах в день народження Тараса Шевченка до його 200-річчя було відкрито пам’ятник у центрі села та пам’ятний знак біля яворів, коло яких Тарас любувався будищанською природою і оспіваним джерелом. Пам’ятник і пам’ятний знак встановлено на кошти односельців та агрофірми «Злагода», яка орендує будищанські землі.

На згаданому вище заході були почесні гості: Людмила Красицька – президент Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т.Г. Шевченка, поетеса, праонука Тараса Шевченка по сестрі Катерині; Петро Засенко – член Національної спілки письменників України, поет, перекладач, лауреат премії імені Андрія Малишка, Павла Тичини; Володимир Щербатюк – доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ, голова Лисянської районної організації «Витоки» Національної спілки краєзнавців України; Михайло Конончук – кандидат філологічних наук, доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Національної спілки журналістів України; Тетяна Конончук – професор, завідувач кафедри української філології та суспільних наук Академії адвокатури України, член Національної спілки письменників України.

Без сумніву, ця подія важлива посиленням міжкафедральних та міжвузівських зв’язків зазначених вищих навчальних закладів, зміцненням їх зв’язків з громадськими організаціями. Ця подія залишиться в пам’яті всіх присутніх ще й незабутніми розповідями гостей. Наприклад, поет Петро Засенко пригадав свою подорож до Казахстану, зустрічі з казахами, які вважають Тараса Шевченка своїм національним художником, бо написав багато картин з казахською природою, казахів. Професор Володимир Щербатюк акцентував увагу на важливості пошанування Тараса Шевченка як в Україні, так і на Малій батьківщині Кобзаря, з якою так багато пов’язано в біографії славетного митяця, на увічненні його пам’яті в назвах вулиць, музеїв, як-от зокрема в Лисянці, де був сам поет і про яку багато написав. Літературознавець Михайло Конончук розповів, як кожна його лекція про Тараса Шевченка на історичному факультеті Київського національного університету розпочинається читанням поезії Кобзаря кимось зі студентів, сказав, що їх дуже зацікавила історія пісні «Тече вода з-під явора…», і тепер вони мріють побувати не лише в Моринцях, де народився поет, чи Шевченковому (колись Кирилівка), де минало його дитинство, чи Лисянці, де він шукав собі вчителя малювання, а й у с. Будищах Лисянського району, про що яскраво описано в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Тетяна Конончук пригадала пошанування Кобзаря за кордоном, з чим поділилася з присутніми, наприклад, в США, Австрії, Мюнхені, Польщі, Румунії, де є пам’ятники Шевченкові, де на наукові конференції, присвячені Кобзарю, приходять не лише українці. Згадала, як була вражена тим, як глибоко знає, наприклад, творчість Тараса Шевченка, адвокат, доктор права, румун Васіле Моїш, якого 2012 р. та 2013 р. слухала на Шевченковому святі, організованому українцями в місті Сату Маре в Румунії, чи як взяли участь у березні 2014 р. німецькі професори в науковій конференції в Мюнхені, організованій Німецько-українським науковим об’єднанням імені проф. Ю. Бойка-Блохина.

Прекрасно, що земляки з Малої батьківщини віддають шану Кобзареві. Без сумніву, з відродженням історичної пам’яті відбудеться відродження народного духу, воскресіння нації, яка має могутнє коріння і має всі підстави, щоб зростити могутню крону – духовно багату, економічно незалежну, в добрих статках державу, зростити справами на всіх ділянках життя, де буде в пошані кожна людина і буде виконано духовні заповіти Тараса Шевченка.

Професори Т. Конончук та В. Щербатюк