Національна академія внутрішніх справ

Академіє! Із синівською любов’ю я вдячний тобі за крила, що дала мені за роки навчання. Саме вони спрямували мене із твого гнізда в широкий світ надій та сподівань, реалізації мрій і творчих пошуків. Крила на мої плечі лягли офіцерськими погонами.

Однак реальність службових буднів виявилася суворішою, ніж романтика курсантського життя. Працюючи на посаді слідчого, я успішно склав вступні іспити до магістратури, однак моє нове керівництво зобов’язувало мене спершу відпрацювати декілька років, а потім уже йти навчатися далі.

Я як відмінник навчання, отримавши диплом з відзнакою з рук ректора академії та погони старшого лейтенанта поліції з рук Міністра внутрішніх справ України, звернувся за допомогою до рідної Академії, щиро сподіваючись, що поміж сотень випускників і моє прохання буде почуте.

І справді Академія для кожного з нас завжди буде рідним домом, адже керівництво з батьківською опікою поклопотало щодо задоволення мого звернення – і зрештою мене таки було зараховано на денну форму навчання в магістратуру Національної академії внутрішніх справ.

Я щиро вдячний науково-педагогічному складу академії за науку, яка була не лише теоретичною, а й життєвою. Людяність, чуйність і турбота про здобувачів вищої освіти на всіх рівнях – від ректорату й до працівників відділу персоналу – є прикладом для нас, майбутніх фахівців, як необхідно ставитися до підлеглих, колег і керівництва, громадян, що звертаються за допомогою, щоб тебе поважали, щоб ти сам поважав себе!

Ставлення академії до мене зобов’язує вчитись, вчитись і ще раз учитись. Права підвести моїх наставників я не маю. Переконаний, що в Академії я такий не один.

Свій допис хотів би завершити цитатою з вірша видатної української поетеси Ліни Костенко: «Людина нібито не літає... А крила має, а крила має!». Дякую тобі, моя Академіє, за мої крила!

Здобувач ступеня вищої освіти магістра ННІ № 1 НАВС
старший лейтенант поліції Ілля Посудевський