Національна академія внутрішніх справ

10 листопада в онлайн форматі було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Політика геноциду в Україні: Голодомори 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років», присвячену Дню пам’яті жертв Голодомору.

Організатори заходу – працівники кафедри теорії, історії та філософії права навчально-наукового інституту права та психології НАВС. До участі долучилися представники Міністерства внутрішніх справ України, науковці та науково-педагогічні працівники закладів вищої освіти й науково-дослідних установ різних регіонів України, курсанти, студенти та ліцеїсти. Серед гостей – викладачі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, Мелітопольського державного педагогічного університету, Черкаського державного технологічного університету, Національного університету цивільного захисту України, науковці Інституту історії України НАН України, Національної спілки краєзнавців України, учителі загальноосвітніх шкіл Києва й області та ін. Модератором заходу був професор Національної академії внутрішніх справ, доктор історичних наук Володимир Щербатюк.

У вітальному слові провідний науковий співробітник відділення організації наукової роботи здобувачів вищої освіти ВОНД Станіслав Гусарєв зазначив: «Проведення конференції, круглих столів, наукових читань до Дня пам’яті жертв Голодомору стало щорічною традицією академії. Ця традиція буде підтримуватися й надалі, ми її продовжимо, оскільки є те, про що потрібно нагадувати суспільству та світові постійно. Передусім якщо масштаби трагедії, про яку ми зараз говоримо, мають світове значення».

Професор С. Гусарєв зосередив увагу на розвінчуванні російських наративів щодо Голодомору 1932–1933 років, важливості таких зусиль в умовах сьогодення. Завідувач кафедри теорії, історії та філософії права ННІПП Максим Пендюра у вступному слові наголосив на важливості дослідження документів кримінальних справ фонду 32 ГДА МВС, яке в академії за дорученням Міністерства здійснюють В. Щербатюк, Ю. Сокур та Д. Курас, використання документів Архіву національної пам’яті в освітньому та виховному процесі, збереження й передання історичної пам’яті молодому поколінню.

Учасники конференції вшанували хвилиною мовчання українців, які померли в роки Голодомору та загинули в сучасній російсько-українській війні, після чого обговорили історичні, правові та соціальні аспекти геноциду українського народу.

Зокрема, начальник управління медіамоніторингу та аналітичного супроводження Департаменту комунікації МВС України Андрій Загорулько та військовослужбовець Національної гвардії України Дмитро Байкєніч зосередили увагу на архівах радянського тоталітарного режиму, особливостях їх розміщення на вебпорталі МВС України.

Доповідачі докладно висвітлили злочини радянського окупаційного режиму, а саме хижацьку хлібозаготівельну політику, яка призвела до Голодомору в Україні в 1921–1923 роках і найбільшого розмаху набула впродовж 1932–1933 років, а також тривала протягом 1946–1947 років. Водночас було акцентовано, що офіційна статистика ще на початку 1920-х років приховувала реальну кількість населення, яке голодувало, адже його чисельність у піковий період перевищувала 9 млн осіб. Саме тоді внаслідок голоду в Україні вперше поширився канібалізм.

Учасники конференції погодилися з думкою кандидата юридичних наук, доцента Юрія Сокура про те, що оприлюднення документів кримінальних справ судових і позасудових органів фонду 32 ГДА МВС є важливим аргументом у дослідженні трагічних подій голодоморів в Україні, зокрема 1932–1933 років, і розвінчанні злочинної політики сталінсько-більшовицького режиму щодо українців. Про те, що голод 1921–1923 років мав штучний характер, йшлося у виступі доктора юридичних наук, професора Петра Захарченка.

Учений зазначив, що цей голодомор мав на меті, з одного боку, ліквідацію українського сільгоспвиробника, що розбудовував виробництво на праві власності на землю, а з іншого – запровадження на українських землях системи колективної власності й громадського землекористування, яка не сприймалася українським селянином-власником. Голодомор 1921–1923 років – це нереалізована спроба російської більшовицької влади здійснити масштабний геноцид українців, які становили 87 % населення радянської України.

Реалізувати її тоді в межах республіки завадив збройний спротив селянських повстанських загонів, що масштабувався як на Лівобережжі, так і на Правобережній Україні.

Приховування голодоморів в Україні – злочинів радянського більшовицького режиму висвітлив у своєму виступі доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПНУ Валерій Капелюшний. Він зауважив, що голодомори протягом тривалого часу залишалися поза увагою не лише українських, а й іноземних дослідників, які не мали доступу до радянських архівів. Ситуація почала змінюватися лише наприкінці 1980-х років, а з розпадом СРСР поступово відбувалося лавиноподібне збільшення кількості публікацій. Нині, в умовах розв’язаної путінською росією війни проти незалежної України, спроб масового знищення українського населення шляхом реалізації цинічних планів геноцидного характеру, дослідження різних аспектів проблеми Голодомору 1932–1933 років, зокрема й історіографічного, набуває особливої актуальності.

У цьому контексті важливим є дослідження за темою «Особливості білоруських інтерпретацій історії Голодомору», оприлюднене на конференції докторами історичних наук, професорами Віктором Гудзем та Ігорем Срібняком.

Про дослідження голодоморів 1932–1933 років та 1946–1947 років в Україні за областями, зокрема на Черкащині, йшлося у виступі доктора історичних наук, професора Валентина Лазуренка, а про регіональні особливості голоду 1946–1947 років – у доповіді кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України Олега Бажана. Зокрема, О. Бажан зазначив, що «боротьба за хліб» з боку сталінського режиму була доведена до абсурду й здійснювалася тими самими силовими методами, що й упродовж 1932–1933 років. Учений проаналізував щорічні втрати міського та сільського населення від голоду 1946–1947 років за регіонами та дійшов висновку, що найвищий рівень смертності зафіксовано в Ізмаїльській області, найнижчий – у Волинській, Рівненській, Дрогобицькій, Закарпатській областях. Особливо постраждали від голоду мешканці міст у межах Сталінської (нині - Донецької), Дніпропетровської та Запорізької областей.

З огляду на це, надзвичайно важливим є дослідження кандидата політичних наук, доцента Олексія Оснача, у межах якого автор зосередив увагу на штучних перешкодах іноземній допомозі тим, хто голодував, упродовж 1946–1947 років, що вчергове підтвердило геноцидну політику радянського режиму в Україні.

Цікавими були виступи студентів та ліцеїстів – К. Кобилинської, В. Креницької, М. Тристана та Р. Горбаня, С. Герасименко, П. Зінченко, О. Павлової, Х. Кашпуренко, В. Коваля.

Учасники конференції дійшли висновку, що такі заходи сприяють збереженню історичної правди, вихованню молодого покоління, яке цінує свободу, гідність і пам'ятає високу ціну, сплачену за них.

Підбиваючи підсумки, присутні зауважили, що на юридичному рівні необхідно зафіксувати голод 1921–1923 років і 1946–1947 років як Голодомори, й наголосили, що збереження історичної пам’яті про Голодомор 1932–1933 років є не лише даниною минулому, а й обов’язком перед майбутніми поколіннями.