Національна академія внутрішніх справ

11 квітня 1960 року було прийнято урядову постанову про створення Вищої школи МВС УРСР шляхом об’єднання філіалу Вищої школи МВС СРСР і Київської спеціальної середньої школи міліції, останній курс якої ставав відділенням Вищої школи з підготовки спеціалістів середньої кваліфікації.

Такий конгломерат проіснував лише рік, проте надав можливість завершити навчання випускного курсу КССШМ і, водночас, зміцнити Вищу школу.

Курсантів 1-го курсу КССШМ і частину викладачів було переведено в Донецьк – у створену там Донецьку спеціальну середню школу міліції.

Розпочався новий етап розвитку й удосконалення діяльності навчального закладу, який став надійною базою підготовки висококваліфікованих спеціалістів для правоохоронних органів. Щорічно готували 100 слухачів на кожному з трьох курсів. Діяло також відділення заочного навчання.

Начальником Вищої школи був призначений Віктор Спиридонович Стеценко, який до цього працював у Прокуратурі України, а його заступником з навчальної і наукової роботи – професор Петро Петрович Михайленко, який раніше працював в Академії наук України й водночас очолював кафедру спеціальних дисциплін Київського філіалу МВС СРСР.

Створення в Києві 1958 року філіалу Вищої школи МВС СРСР і на базі Київської спеціальної середньої школи міліції МВС СРСР – Вищої школи МВС УРСР 1960 року порушувало перед керівництвом і науково-педагогічним складом чимало проблем щодо організації навчального процесу та науково-дослідної роботи. Головним було питання щодо комплектування закладу кваліфікованими викладачами, які змогли б належно забезпечувати навчання слухачів.

Якщо у філіалі Вищої школи МВС СРСР за штатним розкладом було лише десять викладачів, то для Вищої школи затвердили чисельність постійного складу 158 осіб, зокрема 40 одиниць професорсько-викладацького складу. З огляду на те, що у 1960/61 навчальному році при Вищій школі залишилося відділення з підготовки спеціалістів із середньою спеціальною освітою, там продовжували працювати викладачі середньої школи, інших перевели у Донецьк – у нову школу, а тих, хто відмовився переїздити, – звільнили.

На роботу за сумісництвом до Вищої школи було запрошено викладачів київських вишів, зокрема Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Саме в цей час у філіалі, а згодом – і у Вищій школі працювали доценти П. С. Матишевський, Є. В. Назаренко, Є. Ф. Голеня, П. М. Рубановський, П. К. Стоян.

Викладачі Київського держуніверситету в 60-ті роки допомагали становленню педагогічного колективу Вищої школи. З університету й деяких інших закладів на роботу до Вищої школи перейшли Т. У. Воробейкова, Й. А. Гельфанд, О. Ф. Гранін, І. А. Дмитренко, А. П. Клюшніченко, В. С. Ковальчук, О. Д. Соловйов та ін.

Упродовж тривалого часу за сумісництвом судову медицину викладав кандидат медичних наук Б. З. Кабаков, а медичну психіатрію – кандидат медичних наук, провідний спеціаліст Київської психіатричної лікарні С. М. Лівшиць (він трагічно загинув під час виконання службових обов’язків у лікарні).

Стали викладачами Вищої школи й педагоги Київської спеціальної середньої школи міліції Г. І. Вікторов, М. А. Коновалов, А. О. Крикунов, В. А. Ільїн, О. С. Гордецький, М. Л. Мельниченко, А. М. Носенко, С. М. Шиверський, А. Й. Єрмолаєв. З Верховного Суду прийшли на викладацьку роботу М. Т. Оридорога та Ф. Г. Тарасенко. До роботи у Вищій школі запросили групу практичних працівників з Міністерства внутрішніх справ та інших підрозділів (М. П. Бондар, Б. С. Камоцький, І. М. Логвиненко, Ю. О. Лухтіонов, Л. С. Роговцев, Б. І. Усенко, К. Я. Смовж, М. А. Шкуро, В. Г. Чугунов та ін.). Вони мали значний професійний досвід, добре знали особливості практичної роботи й поступово оволоділи педагогічною майстерністю. Таке поєднання різнопланових кадрів в одному педагогічному колективі спрямувало зусилля керівництва навчального закладу на оптимізацію навчально-методичної роботи.

1958 року Київський філіал Вищої школи МВС СРСР очолив полковник Андрій Веніамінович Самойленко, який у минулому працював у виправно-трудових установах, а також керівних органах МВС області й республіки. Він доклав чимало зусиль для комплектування штату висококваліфікованими кадрами, а після створення 1960 року Вищої школи МВС УРСР був переведений на посаду начальника кафедри адміністративного та виправно-трудового права, яку очолював протягом тривалого часу. Згодом захистив кандидатську дисертацію. Його діяльність і досвід відіграли важливу роль у становленні й розвитку Вищої школи МВС УРСР.

Зі слухачами філіалу працювали провідні вчені-юристи країни: член-кореспондент АН СРСР, професор М. С. Строгович; доктори юридичних наук, професори Г. А. Аксеньонок, М. І. Вінберг, Р. С. Бєлкін, М. І. Загородніков, А. Ф. Клейнман, А. Є. Луньов, С. С. Студенікін, М. О. Стручков, Б. С. Утєвський; доктор медичних наук, професор Я. М. Калашник та ін.

1958 року на посаду начальника кафедри спеціальних дисциплін філіалу було запрошено наукового співробітника сектору держави та права Академії наук України доктора юридичних наук, професора П. П. Михайленка. Він став першим професором нового вищого навчального закладу, мав досвід навчально-методичної роботи, оскільки протягом 1946–1959 років працював деканом юридичного факультету Львівського університету. 1960 року його було призначено заступником начальника Вищої школи з навчальної і наукової роботи.

Начальником навчального закладу 1960 року призначили В. С. Стеценка – заступника прокурора республіки. Він, на жаль, не мав необхідного досвіду керівництва педагогічним колективом, і тому невдовзі за власним бажанням пішов із цієї посади. 1962 року начальником Вищої школи було призначено генерала внутрішньої служби III рангу Олексія Миколайовича Бровкіна – колишнього міністра внутрішніх справ УРСР. Під його керівництвом школа продовжувала вдосконалювати діяльність, зміцнювався кадровий склад, зростав авторитет навчального закладу.

1962 року змінилася назва навчального закладу, що було пов’язано зі зміною назви Міністерства. Школа стала іменуватися Вищою школою Міністерства охорони громадського порядку УРСР.

Значною подією в житті колективу школи було вручення їй 1965 року Червоного Прапора. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 червня 1965 року, Прапор і Грамоту Президії Верховної Ради вручив колективу Голова Президії Д. С. Коротченко. На урочистостях із цього приводу був присутній міністр внутрішніх справ УРСР І. Х. Головченко.

1966 року через зміни в структурі Міністерства школу було підпорядковано безпосередньо союзному міністерству, і вона дістала назву «Київська вища школа МОГП СРСР».

1968 року відбулася чергова зміна керівництва. Начальником школи було призначено комісара міліції III рангу Івана Леонтійовича Дегтярьова, який до цього працював заступником міністра, а потім – начальником Управління ОГП у м. Києві.

З 1968 року навчальний заклад став іменуватися Київською вищою школою МВС СРСР. Поряд з основним корпусом було збудовано дев’ятиповерховий гуртожиток. Добудова трьох лекційних залів, обладнаних новою навчальною апаратурою, значно поліпшила навчальний процес. На вулиці Уманській збудували новий гуртожиток. Розпочалися проєктні роботи з розбудови факультету № 2 на вул. Народного ополчення.

Змінився і науково-педагогічний склад. На посаду начальника кафедри криміналістики запросили доктора юридичних наук М. В. Салтевського, якому невдовзі було присвоєно вчене звання професора. Захистили докторські дисертації В. Д. Бабкін, А. П. Клюшніченко, О. Д. Соловйов, Л. Д. Алексєєв, М. А. Коновалов, Є. О. Смирнов, О. Ф. Гранін. Чимало з них отримали вчене звання професора. Значна кількість викладачів захистила кандидатські дисертації.

За успіхи в підготовці кваліфікованих кадрів для органів внутрішніх справ 25 травня 1971 року школу нагородили Почесною Грамотою МВС СРСР, а також двома вимпелами Міністерства.

Оскільки роль КВШ МВС СРСР у підготовці кадрів для органів внутрішніх справ повсякчас підвищувалася, постановою Ради Міністрів УРСР від 8 вересня 1977 року № 464 школі було присвоєно ім’я Ф. Е. Дзержинського, тож чергова її назва – Київська вища школа МВС СРСР імені Ф. Е. Дзержинського.

1980 року начальником школи призначили генерал-лейтенанта міліції Віталія Федоровича Захарова, який до того був заступником міністра й начальником Управління внутрішніх справ м. Києва.

У цей час розпочалося будівництво другого факультету. Почала діяти створена на підставі постанови Вищої атестаційної комісії СРСР спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій.

1983 року начальником школи призначено генерал-майора внутрішньої служби Велеоніна Мар’яновича Снєжинського – колишнього заступника міністра внутрішніх справ України.

1988 року було завершено будівництво нових корпусів факультету № 2, і він став готувати дільничних інспекторів, а згодом – кадри кримінальної міліції. 1991 року на базі Київських вищих курсів МВС СРСР було створено факультет № 3 для підготовки спеціалістів слідчої та експертно-криміналістичної діяльності.

Особовий склад навчального закладу неодноразово залучали до служби із забезпечення громадського порядку під час проведення Олімпійських ігор (1980), Ігор доброї волі (1986), для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та землетрусу у Вірменії, у тривожні дні загострення політичної обстановки в 1991–1992 роках.

Водночас школа продовжувала успішно реалізувати головне завдання – підготовку кадрів.

Значний обсяг робіт виконували заступники начальника школи – проректори академії.

1960 року заступником начальника школи з навчальної та наукової роботи було призначено професора Петра Петровича Михайленка. Маючи значний досвід наукової та методичної роботи у вищих навчальних закладах, він прагнув передати його викладачам та ад’юнктам. Формуючи авторські колективи, він готував і видавав підручники, навчальні та навчально-методичні посібники. 1961 року він опублікував два посібники з кримінального права, 1962-го – посібник «Злочини проти особистої власності», 1963-го – «Питання попередження злочинності органами міліції». 1964 року в Москві вийшла друком (у співавторстві з доцентом Й. А. Гельфандом) монографія «Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности». 1965 року під його керівництвом і за його редакцією видано навчальний посібник «Оперативно-разыскная деятельность органов милиции» та монографія «Из истории милиции Советской Украины», 1966 року – фундаментальна праця «Расследование уголовных дел» і перший том збірника документів і матеріалів «Борьба с преступностью в Украинской ССР», а 1967-го – другий том. Професор П. П. Михайленко готує до опублікування праці з проблем боротьби з рецидивною злочинністю, попередження злочинності неповнолітніх тощо. Він організовує науково-практичні конференції, у яких беруть участь учені інших республік СРСР, керує ад’юнктами та здобувачами наукових ступенів (Ю. В. Александров, В. М. Васильченко, А. Я. Дубинський, А. П. Закалюк, І. П. Лановенко, М. Т. Куц, П. В. Лихолат, М. А. Михеєнко, А. М. Носенко, В. І. Попов, С. А. Тарарухін, С. В. Трофімов та ін.).

1962 року у зв’язку з розширенням школи було введено посаду заступника начальника з наукової роботи, яку П. П. Михайленко обіймав до 1971 року. 1969 року йому було присвоєно звання генерала внутрішньої служби III рангу.

1960 року начальником навчального відділу призначено доцента Володимира Дмитровича Бабкіна, який до цього працював у Вищій школі МВС СРСР, мав ступінь кандидата юридичних наук і досвід роботи у вищих навчальних закладах Міністерства оборони й Міністерства внутрішніх справ. 1962 року, коли в штати школи було введено ще одну посаду заступника начальника школи – з навчальної роботи, доцент В. Д. Бабкін був призначений заступником начальника школи з навчальної роботи – начальником навчального відділу й обіймав цю посаду до 1979 року. 1969 року він захистив докторську дисертацію, а 1971-го йому було присвоєно вчене звання професора.

1979 року на посаду заступника начальника школи з навчальної роботи було призначено кандидата економічних наук полковника внутрішньої служби Євгена Сергійовича Шатського. 1980 року йому було присвоєно звання генерал-майора внутрішньої служби.

1971 року на посаду заступника начальника школи з наукової роботи було призначено Євгена Олексійовича Смирнова. Він захистив докторську дисертацію, здобув вчене звання професора.

Після смерті Є. О. Смирнова (1977) на посаду заступника начальника школи з наукової роботи було запрошено знаного вченого, доктора філософських наук, професора Юрія Івановича Римаренка, який протягом тривалого часу працював в Академії наук України, мав значний досвід правоохоронної діяльності. На цій посаді, а також на посаді проректора академії він працював до 1992 року.

Розвиток школи на початку 70-х років вимагав поліпшення якості виховної роботи. Тому 1973 року в школі було введено посаду заступника начальника з виховної роботи, на яку було призначено кандидата історичних наук співробітника Політвидаву України Андрія Миколайовича Гаєвського. Після його смерті (1978) цю посаду обіймали Іван Іванович Темненко і Григорій Силович Колесніченко. Коли 1983 року було створено політвідділ школи, його очолив Г. С. Колесніченко (цю посаду скоротили 1991 року).

Значний обсяг робіт виконували помічники зі стройової підготовки Павло Павлович Федорченко, Євген Іванович Нікітін, Петро Ісакович Тищенко, Василь Степанович Бєлоусько, а також керівники господарських (тилових) служб Михайло Михайлович Скирда, Микола Антонович Шкуро, Микола Миколайович Крук, Микола Юхимович Тодоренко.

Коли у квітні 1960 року в Києві було відкрито Вищу школу МВС України, через Раду школи, як цього вимагав статус вищого навчального закладу, розв’язували проблеми щодо організації навчального процесу, методичної, наукової, кадрової діяльності. До складу Ради, згідно з даними протоколу засідання від 19 вересня 1960 року, входили 15 осіб: голова – В. С. Стеценко – начальник школи; заступники начальника школи – П. П. Михайленко, М. М. Скирда; виконувач обов’язків начальника навчального відділу В. Д. Бабкін; працівники навчального відділу: В. Г. Чугунов, М. А. Коновалов, В. Г. Вакуловський, С. З. Кузін, М. А. Шкуро; начальники кафедр: А. А. Хлякін, Є. А. Курішков, А. В. Самойленко, Ф. Г. Тарасенко, Г. І. Хопта, С. Б. Ілліна.

7 грудня 1962 року було затверджено Статут Київської вищої школи МОГП УРСР. У розділі, присвяченому Раді школи, було зазначено: «Для розгляду основних питань діяльності Вищої школи при начальнику школи і під його головуванням створюється Рада, яка проводить свою роботу згідно з положенням, затвердженим Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти Союзу РСР». До складу Ради входили: начальник школи (голова), заступник начальника школи з навчальної та наукової роботи, помічник начальника школи з навчальної та наукової роботи, помічник начальника школи із стройової частини, начальник навчального відділу, начальники кафедр, представники науково-педагогічного складу й громадських організацій школи.

У Статуті було передбачено, що до складу Ради Вищої школи також може бути введено досвідчених спеціалістів і керівників органів охорони громадського порядку. Склад Ради Київської вищої школи затверджував міністр охорони громадського порядку Української РСР за поданням начальника Вищої школи строком на три роки.

20 січня 1983 року наказом № 13 начальник Київської вищої школи генерал-лейтенант міліції В. Ф. Захаров зобов’язав начальника відділу кадрів Б. Я. Ненаженка підготувати відповідні матеріали для звернення з клопотанням до Управління навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС СРСР про введення в штати школи посади вченого секретаря (ці функції на громадських засадах виконував доктор юридичних наук, професор О. Ф. Гранін). Згодом це клопотання змогли задовольнити, і таку посаду було введено. Упродовж тривалого часу її обіймали кандидати й доктори наук С. І. Бражник, Р. А. Калюжний, В. І. Женунтій, Т. С. Ткаченко, А. О. Лігоцький.

Відповідно до наказу начальника Вищої школи, було розроблено план заходів для організації та проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів. Один із пунктів цих заходів акцентує на посиленні вимог Ради щодо поліпшення стану навчальної роботи й удосконалення процесу вирішення питань про присвоєння вчених звань. Також у плані заходів ішлося про те, що в навчальній та науковій роботі увагу слід зосереджувати на підвищенні вимог до здобувачів, які претендують на присвоєння вчених звань «доцент» і «професор». За період існування ради школи такі звання здобули понад 200 осіб.

1987 року цей колегіальний орган дістав назву Вченої ради.

24 листопада 1987 року на засідання щойно створеної Вченої ради було винесено питання: про завдання факультету підготовки кадрів, кафедр і структурних підрозділів, що забезпечують виконання наказу МВС СРСР від 22 жовтня 1987 року № 14 про проведення навчальних зборів підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ у 1987 році; про спеціальну підготовку слухачів школи до дій у надзвичайних умовах.

Положенням про Вчену раду було передбачено, що вона діятиме як дорадчий орган школи, прийматиме відповідні рішення в межах, відведених їй Положенням, вноситиме рекомендації керівництву навчального закладу з метою об’єднання зусиль колективу на забезпечення виконання державних законів, постанов та інших нормативних актів Верховної Ради та Уряду України. Головою Вченої ради став начальник Київської вищої школи генерал-майор внутрішньої служби В. М. Сніжинський, а вченим секретарем – майор внутрішньої служби Р. А. Калюжний. Вчена рада налічувала у своєму складі 28 членів, серед них – професори А. П. Закалюк, В. Г. Лихолоб, О. Є. Маноха, Ю. І. Римаренко, О. Ф. Фрицький, доценти Р. А. Калюжний, І. П. Козаченко, В. С. Огороднік, З. Д. Смітієнко, С. В. Трофімов, Є. С. Шатський та ін.

У травні 1988 року на засіданні Вченої ради розглядали питання «Про роботу факультету № 4 відповідно до завдань перебудови», зокрема було зауважено, що перебудову навчально-виховного процесу з іноземними слухачами здійснюють відповідно до плану заходів школи. На той час на факультеті, очолюваному В. К. Гіжевським, отримали юридичні й спеціальні знання близько 1 тис. співробітників правоохоронних органів Болгарії, Афганістану, Нікарагуа, Йємену, Куби, Монголії. У рішенні Вченої ради було сформульовано пропозиції щодо закріплення на наступний навчальний рік за факультетом найдосвідченіших професорів і викладачів, що мають значний досвід практичної роботи.

Щорічно на засіданнях Вченої ради розглядали питання щодо підбиття підсумків науково-дослідної діяльності, окреслювали напрями подальшого вдосконалення наукових досліджень. Протягом усього періоду функціонування навчального закладу Вчена рада періодично заслуховувала наукові доповіді вчених – членів ради та провідних дослідників з різних напрямів науково-дослідної роботи. Так, з результатами наукового пошуку членів ради ознайомили доповідачі професори В. В. Копєйчиков, О. Ф. Фрицький, В. Г. Лихолоб, М. Я. Швець, М. С. Вертузаєв та ін.

Колегіальними органами навчального закладу були також Рада з наукової роботи й Редакційно-видавнича рада.

Поєднання єдиноначальності й колегіальності надавало можливість ефективно використати всебічні знання та досвід членів колективу, спрямувати їх на виконання різноспрямованих завдань, що стояли перед КВШ, а нині – перед НАВС.

Музей МВС України