Національна академія внутрішніх справ

Моя історія знайомства й (не побоюся цього слова) любові з Національною академією внутрішніх справ розпочалася в липні 2014 року. Із всеохоплюючого й не відпускаючого «болить» і «хочу додому» почало проростати «треба якось жити далі…».

Саме тоді стало зрозуміло, що Маріуполь, а згодом і Кривий Ріг стануть новою адресою для мого Донецького юридичного інституту – вишу-переселенця, як прийнято його іменувати нині.

Переселенці, скитальці – ця нова реальність ніяк не вкладалася у свідомості людей, які звикли нести повну відповідальність за своє налагоджене й усталене життя, за долю близьких і рідних.

Зруйнована, зламана та понівечена – такою вперше побачила мене Академія, у двері якої я зайшла з гомінкої Солом’янської площі, шукаючи бодай якогось прихистку та можливості дістатися берега нормального життя.

Яким же неочікуваним і радісним було «Ви нам потрібні», почуте під час співбесіди з керівництвом. І радість та була не від того, що пожаліли й поспівчували, а від того, що повірили, дали можливість знову стати собою, займатися улюбленою справою. Це, напевне, мотивувало найбільше, коли довелося взяти на себе відповідальність за конкретну ділянку роботи, за людей, із якими ми стали справжньою згуртованою командою. А мудрі слова ректора: «Давайте забудемо про негаразди й будемо рухатися вперед» я запам’ятала на все життя. Саме це є девізом роботи академії під його керівництвом. Тільки вперед!.. ( усі, кому довелося працювати саме з цим ректором, безпомилково здогадаються, про кого йдеться ).

І сьогодні, через шість років по тому, я відчуваю себе невіддільною частиною великого, сильного й здорового організму під назвою НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ і з гордістю можу сказати: «Я щиро вдячна тобі, моя рідна Академіє! »

Ангеліна Яковлева, начальник відділу
підготовки навчально-наукових видань