Національна академія внутрішніх справ

Невдовзі академія святкуватиме славний ювілей. Із цієї нагоди я вирішив поділитися чи не найважливішою для мене сторінкою життя. 37 років з нього – це робота в академії, до того – ще й навчання в магістратурі.

Я щасливий, що маю можливість працювати в одному з найкращих і найперспективніших закладів відомчої освіти України, що зібрав нині авторитетних вчених, офіцерів, професіоналів-практиків, ерудованих, цікавих, шляхетних і знаних не тільки в нашій державі людей. Упевнений, що таку думку поділяють усі мої колеги, кому пощастило спілкуватися з Володимиром Копєйчиковим, Анатолієм Дубінським, Олексієм Граніним, Михайлом Салтевським, Петром Михайленком, Петром Тищенком, Анатолієм Закалюком, Юрієм Римаренком, Володимиром Бахіним, Віктором Весельським, Олександром Манохою та ін.

За період роботи в академії я зрозумів, що освітній процес – це не лише отримання інформації, а й спілкування з особистістю. Неабияка честь сьогодні працювати з авторитетами академії – патріархом організації та вдосконалення освітнього процесу Віктором Сущенком, Михайлом Костицьким, Дмитром Письменним, Павлом Борутою, Віталієм Василевичем, Олександром Галаганом, Ларисою Удаловою, Ольгою Юрчук, Юрієм Орловим, Олександром Джужею, Василем Шакуном, Віталієм Горбачевським, Стефаном Решком, Марселем Хасановим та іншими знаними професіоналами, вченими, педагогами. Згадати хотілось би про кожного, адже всі працівники академії заслуговують на повагу за плідну працю на своїй ділянці, однак обмежився лише тими, з ким спілкуюся майже щоденно.

Тішуся, що працював і працюю під мудрим керівництвом авторитетних, досвідчених, відомих в Україні керівників академії – Віталія Захарова, Велеоніна Снєжинського, Віталія Розенка, Ярослава Кондратьєва, Євгена Мойсеєва, Валентина Коваленка та Володимира Чернєя. Нині в складі ректорату працюють амбітні вчені Станіслав Гусарєв, Сергій Чернявський, Руслан Сербин, Андрій Запотоцький, які підвищують авторитет академії, сприяючи упровадженню в освітній процес новітніх технологій, мають авторитет серед науково-педагогічного складу та здобувачів вищої освіти.

Повірте, це не просто перелік інтелектуалів академії, це співробітники, з якими було професійне, людське спілкування, промови, виступи яких слухав із задоволенням, талантом яких захоплювався, у яких навчався бути відданим своєму покликанню.

До слова, мої колишні колеги з оперативного полку, карного розшуку УВС м. Києва та Шевченківського райкому, досі по-доброму заздрять теперішньому моєму місцю роботи.

В академії завжди панує доброзичлива атмосфера взаємоповаги. Ніколи не забуду, коли після смерті моєї мами ректор Ярослав Кондратьєв, зустрівши мене у дворі академії, вийшов з автомобіля й особисто висловив співчуття. Таке ставлення не тільки заспокоює, окриляє, а й зобов’язує до постійного самовдосконалення.

Я мав досвід роботи в практичних підрозділах, тож завжди легко налагоджував ділові та професійні стосунки зі слухачами. Моїм основним завданням було допомогти їм ще раз адаптуватися до умов і вимог освітнього процесу, щоб отримати не тільки вищу освіту, а й навички управлінської діяльності, адже після закінчення тоді КВШ їм усім пропонували керівні посади в практичних органах. Чимало з них стали керівниками обласних, міських і районних підрозділів органів внутрішніх справ, отримали звання полковників та генералів, стали відомими науковцями, працюють нині в закладах вищої освіти. Серед них: доктори наук Олександр Колб, Михайло Кельман, Анатолій Колодій, Віталій Цимбалюк, Іван Сервецький та ін.

Відверто скажу, що про роботу в академії ніколи навіть не мріяв, адже не мав ні наукового ступеня, ні вченого звання. Хоча, отримавши атестат зрілості, упродовж року пропрацював бібліотекарем у середній школі та навіть спробував вступити до Івано-Франківського педагогічного інституту. Під час служби в збройних силах захопився книгами Конан Дойля і вирішив стати детективом.

Далі все вирішувала доля. 1983 рік. Начальник Київської вищої школи МВС СРСР Захаров Віталій Федорович, який 1969 року був начальником УВС Київського міськвиконкому, вручав мені погони офіцера міліції під час служби в карному розшуку м. Києва, запропонував мені посаду заступника начальника курсу з політико-виховної роботи, за що я йому безмежно вдячний. Скажу чесно: це була надзвичайно цікава робота з трьомастами офіцерами-слухачами, за спиною яких була служба в армії, навчання в середніх спеціалізованих школах міліції та щонайменше три роки роботи в практичних підрозділах, із усіх республік колишнього Радянського Союзу. Зізнаюся, що сьогодні усвідомлюю, скільки було втрачено живого часу на бюрократичну підготовку та проведення нецікавих партійних і комсомольських зборів, хоча подеколи на них розглядали й важливі питання для діяльності колективу курсу та формування світогляду майбутніх керівників правоохоронних органів. Це був етап виходу із «застою», перебудови та розпаду Радянського Союзу й відродження незалежності України. Упродовж 80–90-х років ХХ століття слухачі й викладацький склад академії постійно брали участь у соціально-політичних подіях, спільними зусиллями вдосконалювали колишню теорію закритого суспільства та звикали до сприйняття нового етапу розвитку соціуму. Глибоко шаную наших викладачів і слухачів, з якими в ті «буремні роки» служив, за їхнє професійне викладання та виважене сприйняття революційних змін у державі. Якби я мав творчі здібності, то міг би написати про роки роботи замполітом і начальником курсу надзвичайно цікавий роман. Адже ми не тільки навчалися, а й проходили практику з охорони правопорядку на всіх політичних і громадських заходах у м. Києві, а також на Іграх доброї волі в м. Москві, брали участь у миротворчій місії під час Карабаського конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, ліквідації наслідків землетрусу в м. Спітаку.

Особливою сторінкою в житті нашого колективу є участь особового складу в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Навіки закарбувалися в пам’яті ті три дні й три ночі в умовах хаосу й невизначеності. Я щиро вдячний кожному побратиму-чорнобильцю за одностайність у сприйнятті побаченого, готовність до безумовного виконання службових обов’язків і дружню підтримку, щире спілкування, готовність допомогти один одному сьогодні. Пишаюся кожним із них, пишаюся також, що до 30-ї річниці Чорнобильської аварії вдалося підготувати та провести науково-практичну конференцію «Чорнобиль: катастрофа та уроки на майбутнє», видати книгу спогадів «Чорнобиль: іспит на мужність», де згадали про свою участь у ліквідації аварії всі чорнобильці, які працюють чи працювали в академії.

Після виходу на пенсію на творчу роботу мене надихнув і патронував тоді проректор академії Кравченко Леонід Володимирович – непересічна особистість, дуже цікава й мудра людина. Мені було доручено відповідальний напрям, де я мав можливість отримувати відгуки, думки та пропозиції від студентів про роботу наших викладачів. І досі пишаюся тим, що навіть студенти, які здобували в нас другу вищу освіту, високо оцінювали професійність наших викладачів. Я мав честь працювати в чудовому колективі, який очолював професіонал-аналітик Мозоль Анатолій Петрович, а поруч досвідчені освітяни Григорій Братель, Микола Заінчковський, Владислав Коваленко, Василь Микитчик, Сергій Зав’ялов, Сергій Мінченко. До освітнього процесу залучали досвідчених педагогів академії, інших освітніх закладів Києва, практиків. Щорічно проводили науково-практичні конференції з актуальних питань сьогодення, на яких окрім професорів академії виступали з цікавими доповідями відомі в Україні політологи Сергій Телешун, Ігор Рейтерович, Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк, заступник Голови Союзу юристів України Катерина Коваль та інші.

Приємно було також працювати у створеному за ініціативою Л.В. Кравченка навчально-науковому інституті права та психології, де я мав організовувати й проводити науково-теоретичні конференції. Студенти інституту брали активну участь у наукових заходах інших навчальних закладів України та ближнього зарубіжжя.

Нині мені спільно з досвідченими апаратниками Світланою Войналович і Юрієм Кобринським доручено цікавий напрям роботи – здійснювати моніторинг працевлаштування та налагодження зв’язків із випускниками академії. Наше відділення живе цією проблемою, і ми запевняємо, що неодмінно впораємося із поставленим завданням. Намагаюся виправдати високу довіру побратимів-чорнобильців, які обрали мене головою ради Асоціації «Чорнобиль» НАВС. Беру участь у роботі Ради ветеранів академії. У щоденному спілкуванні з пенсіонерами-ліквідаторами ми знаходимо порозуміння і дбаємо про ефективну співпрацю. Висловлюю щирі слова подяки ректорату й особисто ректору Володимиру Чернєю за допомогу та сприяння в правовому й соціальному захисті учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Щиро дякую Академії за те, що вона така! Потрібна, славна, велична! Дякую кожному співробітнику НАВС за співпрацю і насолоду від щирого спілкування.

Слава Національній академії внутрішніх справ!

З повагою Володимир Заяць