Національна академія внутрішніх справ

Відкриття Меморіалу працівникам органів внутрішніх справ України, загиблим під час виконання службових обов’язків, 22 серпня 1997 року стало важливою подією в житті правоохоронних органів і держави загалом.

Це був перший меморіал, створений у Києві після проголошення незалежності України як символ слави й безсмертя правоохоронців, що віддали своє життя в боротьбі зі злочинністю. Саме в день відкриття Меморіалу щороку вшановують пам’ять загиблих правоохоронців.

Спорудженню Меморіалу передували робота із забезпечення послідовної реалізації комплексу заходів, спрямованих на прийняття та оформлення відповідних рішень Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, розгляд художніх проєктів пам’ятника та реконструкції площі, забезпечення фінансування та безпосереднє виконання робіт.

З метою увічнення пам’яті працівників органів внутрішніх справ України, які загинули в боротьбі зі злочинністю та під час охорони громадського порядку, згідно з наказом МВС України «Про увічнення пам’яті загиблих працівників органів внутрішніх справ» від 2 квітня року, було затверджено склад організаційного комітету МВС України з питань спорудження пам’ятника загиблим працівникам ОВС України. На виконання вимог наказу було підготовлено текст звернення колегії МВС України до населення, установ й організацій, працівників ОВС про збір коштів на будівництво пам’ятника, внесено пропозицію до Спілки художників України про створення проєкту пам’ятника. Редакції газет «Іменем Закону», «Закон і обов’язок», «Автовісник», журналу «Сигнал» і відомчих видань ГУМВС, УМВС України в областях розгорнули інформаційно-агітаційну кампанію зі збирання пожертвувань на будівництво. На звернення відгукнулися працівники ОВС, громадськість і понад 50 організацій – банків, фірм, підприємств.

22 серпня 1997 року відбулося відкриття пам’ятника. «Хто вона? Мати? Дружина? Сестра? Дочка? Чи наречена? А може, це ненька-Україна уклінно схилилася в глибокій скорботі над одламаною калиновою гілкою, що символізує тих, кого нам вже не повернути? Тих, хто пішов від нас, віддавши своє життя за те, щоб ми могли спокійно жити, безбоязно ходити вулицями наших міст і сіл, не тремтіти за своїх дітей, випускаючи їх із дому. Тих, хто грудьми став проти ницих людців, що зазіхнули на наш з вами спокій, на правопорядок у державі» (Довбня А. В. І біль утрат, і втіха, що ніхто не забутий. Юридичний вісник України. 1997. № 36). Такі думки огорнули присутніх, коли впав білий серпанок – і перед усіма постала велична восьмиметрова фігура жінки, що схилила голову над зламаним пагоном життя. Цей монумент з білого житомирського граніту, авторами якого є народний художник України скульптор Володимир Чепелик й архітектор Микола Кислий, органічно вписався в забудову Солом’янської площі столиці, що постав навпроти багатоколонного порталу Національної академії внутрішніх справ України. На постаменті золотом викарбовано слова: «Мужності, вірності, героїзму працівників МВС України».

На відкриття монумента прибули Президент України Леонід Кучма, Прем’єр-міністр України, члени уряду, народні депутати, керівники Міністерства внутрішніх справ, інші поважні особи. Серед запрошених – члени сімей загиблих правоохоронців, представники інших держав, ветерани ОВС, представники громадськості Києва та Залізничного (нині – Солом’янського) району столиці, територію якого прикрасив цей монумент.

З промовами, сповненими глибокого жалю, виступили тодішній голова Київської міської державної адміністрації Олександр Омельченко, який відкривав урочистий мітинг, Президент України Леонід Кучма, міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко про працівників органів внутрішніх справ України, які в мирні дні загинули на бойовому посту, захищаючи правопорядок. Виступаючи на мітингу, Світлана Майстренко, вдова інспектора взводу Московського РУВС м. Києва М.П. Майстренка, який загинув під час виконання службових обов’язків 1996 року, сказала: «Слово «вдова» асоціювалося в мене з поняттям «війна», і непросто усвідомлювати, що в мирний час у мене не стало коханої людини, батька моїх дітей. І я звертаюся до живих: захищайте людське життя, попереджайте смерть, щоб ми не плакали над батьками, чоловіками». Від імені дітей працівників ОВС, які загинули під час виконання службових обов’язків, виступив курсант Національної академії внутрішніх справ України Вячеслав Дзюба, чий батько служив у карному розшуку м. Білої Церкви: «Мені не було й року, як батько загинув. Але коли згодом розповіли про нього, про те, яким він був, і моя мати, і товариші по службі, я твердо вирішив працювати в міліції. Ми, слухачі й курсанти академії, будемо й надалі успішно оволодівати знаннями, щоб стати на сторожі закону». А ще курсант сказав, що місце, де стоїть монумент, стане для всіх святим. І це не тільки високі слова. Воно й справді стало святим.

Потім були хвилина мовчання, військовий салют, урочисте покладання гірлянди слави й букетів квітів від керівників держави, Міністерства внутрішніх справ, громадськості м. Києва, захоронення урни із землею, взятою з місць поховання загиблих працівників міліції з усіх областей України, урочистий марш службовців підрозділів внутрішніх справ і курсантів академії. Президент України Леонід Кучма у своєму виступі запропонував вважати день відкриття монумента днем вшанування тих, хто загинув, захищаючи правопорядок у державі.

Відповідно до Указу Президента України «Про День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України» від 23 серпня 2019 року, вшановують пам’ять загиблих під час виконання службових обов’язків працівників системи Міністерства внутрішніх справ України щороку 29 серпня.

За ідейно-художнім задумом авторів архітектурно-скульптурна композиція меморіалу – це скульптура із сірого граніту висотою 7,4 м, встановлена на прямокутному подіумі. Центром художньої структури є коліноуклінна жінка в довгому складчастому одязі зі схиленою до плеча головою, покритою широкою шаллю з китицями, – символ Матері-України, яка узагальнює образ художньої ретроспективи в сучасному вимірі. Головний елемент уявного одягу – шаль і сховані під нею руки – символізують непоправну втрату, гіркий біль. Біля ніг жінки на подіумі встановлено бронзову гілку калини з листям і кетягами – символ життя, молодості, краси.

Фасад зорієнтовано головною віссю на Повітрофлотський проспект. Композиція монумента з’єднується з площею трьома сходинками, що врівноважує його об’ємність і нерозривно пов’язує його з навколишнім ансамблем. Праворуч і ліворуч від монумента на час його відкриття було встановлено гранітні плити з накладними бронзовими дошками, на яких відлито імена загиблих правоохоронців у хронологічно-алфавітному порядку з 1946 року.

Тематична спрямованість і виразність композиції комплексу зі сконцентрованими предметними символами сьогодення ставлять його в один ряд із глибокими за ідейно-художнім наповненням витворами сучасного монументального мистецтва.

У липні 2008 року розпорядженням Міністерства внутрішніх справ України від 3 червня 2008 року № 9733/сн Меморіал було передано на баланс Київського національного університету внутрішніх справ з метою раціонального використання матеріальних ресурсів й експлуатації об’єкта. Адже з початку його створення саме особовий склад академії опікується впорядкуванням прилеглої території, підтриманням на ній чистоти й порядку.

Меморіальний комплекс став невід’ємною складовою військових ритуалів, пов’язаних з урочистими подіями в житті правоохоронців України, свідченням шанування пам’яті героїв за мужність, виявлену під час виконання службових обов’язків. Славною традицією є складання Присяги біля Меморіалу курсантами й ліцеїстами академії, а також вручення дипломів випускникам – молодим офіцерам.

Музей МВС України