Національна академія внутрішніх справ

Історія становлення Національної академії внутрішніх справ починається зі створення Курсів Харківської губміліції 11 червня 1921 року. Цьому передували події, які зумовили кардинальні зміни політичної мапи світу.

Упродовж 1917–1920 років наша країна була ареною жорстокої політичної та військової боротьби. На теренах України змінювалися національні держави та їх уряди – Українська Народна Республіка доби Української Центральної Ради та Директорії, Українська держава періоду Гетьманату, а також уряди радянської України. Зрештою внаслідок тривалої збройної боротьби на території Наддніпрянської України було утворено УСРР.

За цих складних суспільно-політичних умов здійснювати боротьбу зі злочинністю та забезпечувати громадський порядок намагалися формування міліції, Вільного козацтва, створені Центральною Радою, Державна варта, заснована урядом гетьмана Скоропадського, і народна міліція Директорії, а також військові частини, що просувалися територією України, а в місцевостях, де було встановлено радянську владу, – робітничі дружини, Червона гвардія, робітнича міліція, підпорядковані радам, ревкомам і комнезамам робітників і селян.

9 лютого 1919 року Рада Народних Комісарів радянської України оприлюднила декрет «Про організацію міліції», у якому було зазначено: «З метою охорони революційного порядку й особистої безпеки громадян, а також для боротьби з кримінальними злочинними елементами… організувати на території республіки робітничо-селянську радянську міліцію…».

Декрет започаткував формування республіканських і місцевих органів міліції, залучення до служби в ній відданих справі військовослужбовців, партійних функціонерів, робітничої та селянської молоді. Переважна більшість людей, якими комплектували центральні й місцеві органи, не мали ні необхідного досвіду, ні професійних знань, що загалом негативно позначалося на діяльності міліції.

Така ситуація потребувала налагодження системи підготовки кадрів для всіх ланок міліцейської системи.

5 квітня 1921 року Рада Народних Комісарів України ухвалила постанову «Про поповнення і забезпечення міліції», яка давала вказівку губернським виконавчим комітетам ужити термінових заходів «для створення курсів міліції, маючи на меті підготовку вищого командного складу міліції, старших міліціонерів й агентів кримінального розшуку».

На виконання зазначеної постанови в Харкові – тодішній столиці УСРР – було створено Курси червоних міліціонерів Харківської робітничо-селянської губміліції. Згідно з наказом по Харківській губміліції, начальником курсів було призначено Іванова, який приступив до виконання своїх обов’язків з 11 червня 1921 року. Саме відтоді почали функціонувати в Харкові Курси червоних міліціонерів. Цей факт засвідчено в телеграмі від 18 жовтня 1921 року, надісланій до Головної інспекції Головміліції УСРР начальником Харківської губміліції.

Проте суспільні потреби щодо охорони правопорядку та захисту інтересів держави й громадян від протиправних посягань визначали необхідність підготовки міліцейських кадрів на вищому рівні, у зв’язку з чим за рік потому Курси було перепідпорядковано Головному управлінню міліції України, що належало до складу Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР. Вони стали окружними й готували молодший командний склад для міліції кількох суміжних губерній, а наступного року їх було реорганізовано в школу старшого командного складу міліції.

Розглянемо ці події детальніше.

1921 року Курси було розташовано в приміщенні колишньої бурси на Бурсацькому узвозі, будинок № 4, де нині функціонує Харківський інститут культури. Також Курси займали інші будівлі.

Першим начальником Курсів, про що зазначено вище, було призначено Іванова, це засвідчено наказом № 1 по Управлінню Курсів від 11 червня 1921 року: «Сього числа я вступив до виконання обов’язків начальника курсів червоних міліціонерів Харківської губміліції… Начальник курсів… Іванов». На жаль, ім’я та по батькові, а також інші фактичні дані про першого начальника Курсів червоних міліціонерів встановити не вдалося.

Командний склад Курсів комплектувався з числа військовослужбовців, яких направляв штаб Харківського військового округу. Так, помічником начальника по стройовій частині було призначено Єлисея Буцького. Командирами рот зараховано Василя Дмитрієва, Івана Карташова, Кузьму Єфімова. Кожна рота мала три взводи, командирами яких були Дмитро Жимаркін, Опанас Щербатюк, Дмитро Сидоров, Іван Картунов, Юхим Логвинов, Іван Памченко, Ілля Синявський, Данило Миловацький, Микита Дударев.

У наступні роки навчальний заклад очолювали: Олександр Даватц (1922), Єфімов (1922), Іван Макаренко (1922–1923), Макаров (1923). Начальників призначали з числа військовослужбовців. Так, І. Г. Макаренко до призначення на посаду начальника й воєнкома Школи старшого командного складу міліції УСРР був комбригом і воєнкомом 18-го окремого Східно-Сибірського сектору, згодом – начальником постачання Управління міліції і розшуку України.

До відряджених на навчання було встановлено вимоги щодо рівня грамотності, вміння вільно писати, читати й рахувати, а також віковий ценз – від 20-ти до 35 років. Переважно приймали членів і кандидатів у члени РКП(б) та комсомолу, а безпартійних – за наявності політичних атестацій від професійних партійних організацій. Випускників курсів направляли на посади старших і молодших міліціонерів.

Курси червоних міліціонерів Харківської робітничо-селянської губміліції спершу підпорядковувалися губернській міліції. Однак після реорганізації цього міліцейського губернського навчального закладу у 1-ші Окружні курси молодшого командного складу Головного управління міліції УСРР їх, згідно з наказом по міліції УСРР від 28 квітня 1922 року № 207с, було переведено безпосередньо в розпорядження Головміліції України.

Реорганізація Курсів червоних міліціонерів Харківської губміліції була зумовлена потребою укомплектувати органи міліції молодшим командним складом. Курси продовжували готувати старших і молодших міліціонерів за тримісячною програмою, а з найкращих курсантів було сформовано командні курси, де навчання організовували за річною програмою. Начальником курсів було призначено військового командира О. Даватца.

Відповідно до наказу по міліції УСРР від 16 травня 1922 року № 254, у Харкові створили Курси старшого командного складу міліції УСРР. Начальником курсів призначено командира полку однієї з частин Червоної армії Південно-Західного фронту М. Єфімова. Необхідність створення таких Курсів обґрунтована в доповіді народного комісара внутрішніх справ В. М. Манцева Президії ВУЦВК. У доповіді зазначено, що через відсутність досвідчених спеціалістів міліцейської справи в підрозділах як зовнішньої міліції, так і кримінального розшуку Головне управління міліції поставило завдання в стислі строки підготувати відповідних спеціалістів, для чого в Харкові почали діяти річні курси з підготовки старшого командного складу зовнішньої та кримінально-розшукової міліції чисельністю 540 осіб.

Лише на підставі наказу по міліції УСРР від 30 вересня 1922 року № 464 1-ші Окружні курси молодшого командного складу Головного управління міліції УСРР і Курси старшого командного складу міліції УСРР було зведено в один навчальний заклад – Школу старшого командного складу робітничо-селянської міліції УСРР, яку очолив І. Г. Макаренко. Офіційна дата цієї реорганізації – 2 жовтня 1922 року. Школа розквартировувалася в приміщенні 1-х Окружних курсів. Перемінний склад формувався з трьох рот загальною чисельністю до 400 осіб.

Вище керівництво робітничо-селянської міліції УСРР зосереджувало увагу на підготовці та перепідготовці командного складу місцевої міліції в Школі командного складу міліції УСРР. Зокрема, у наказі по міліції № 555 від 2 листопада 1922 року було зазначено: «Для того щоб міліція вийшла на належний рівень і кожний окремий працівник міліції був не тільки охоронцем інтересів трудящих, а й провідником революційної культури, – необхідно розумітися на всіх явищах життя, а для цього треба вчитися і вчитися... Ті, хто служить у лавах міліції, насамперед – начальники, повинні бути передусім законниками. А цього можна досягти лише навчанням... Тільки той начальник міліції може бути затверджений на займаній посаді та сподіватися на подальше просування по службі, який пройде курс навчання в школі. Усі, хто не пройшов школу, вважаються тимчасово виконуючими покладені на них обов’язки і не можуть претендувати на підвищення по службі».

Згідно з наказом, за особами, відрядженими до Школи командного складу міліції, за місцем служби зберігалося грошове утримання і пайок – основний та сімейний; гроші щомісячно мали пересилати на ім’я начальника школи або видавати на місці особам, яким це довірив відряджений, а пайок видавати на місці за його довіреністю; усі мали бути обмундировані форменим одягом на весь курс. Крім заробітної плати й пайка на місцях, курсанти отримували курсантські платню і пайок. Після закінчення курсу навчання всі відряджені поверталися на свої місця, їх затверджували в займаних посадах.

Про ускладнення, що поставали перед керівництвом Школи під час прийому на навчання, засвідчує пересторога начальникам міліції на місцях, які, відряджаючи працівників на навчання, не подбали про забезпечення їх обмундируванням, документами, часто направляли тих, хто не мав бажання навчатися. За невиконання вимог щодо направлення працівників міліції на навчання винних мали віддавати до суду за умисне розкрадання робітничо-селянської міліції.

Курсантам, які закінчили Школу командного складу міліції УСРР, ім’ям Української Соціалістичної Радянської Республіки наказом Наркомату внутрішніх справ присвоювали звання «червоний начальник робітничо-селянської міліції».

Згідно з наказом по міліції УСРР від 9 лютого 1923 року № 49, начальники всіх рівнів у жодному разі самовільно не могли зміщувати на нижчі посади працівників, що закінчили школи командного складу, оскільки права на зміщення «червоних начальників» у них немає.

Перші роки роботи навчального закладу (курсів, потім – школи) видалися надзвичайно складними. Часто особовому складу доводилося виконувати й бойові завдання. Колектив постійно вдосконалював форми навчальної роботи, поставали складнощі з укомплектуванням закладу постійним і перемінним складом. Нагальним було питання ефективного поєднання в процесі навчання теорії та практики. Навчальну роботу було оптимізовано після створення педагогічної ради, завдяки розгортанню діяльності науково-міліцейсько-військового гуртка, на щотижневих заняттях якого з цікавими доповідями виступали викладачі й слухачі. Головним досягненням в організації роботи було забезпечення тісного зв’язку навчання з практичною діяльністю органів міліції. Групи курсантів під керівництвом викладачів виїжджали в повіти й проходили там практику. Перед курсантами періодично виступали працівники губернської прокуратури й народного суду, обмінювалися досвідом роботи з протидії злочинності.

Уряд приділяв посилену увагу діяльності правоохоронних органів, зокрема органів міліції та апаратів кримінального розшуку, комплектуванню їх належно підготовленими керівниками. Для цього було визнано за необхідне зосередити підготовку командного складу в єдиному навчальному закладі загальнореспубліканського масштабу. На засіданні Ради Народних Комісарів УСРР 25 грудня 1922 року було прийнято рішення реорганізувати Харківську школу міліції у Всеукраїнську школу та прийняти її на державне забезпечення.

Музей МВС України